Кар'єра в OLX

«Я їхав до людей, які мене вже знали. В компанію, яку добре розумію зсередини»: фінансист берлінського офісу OLX Дмитро Савчук про переїзд з України

22 Червня 2020   
 29
«Я їхав до людей, які мене вже знали. В компанію, яку добре розумію зсередини»: фінансист берлінського офісу OLX Дмитро Савчук про переїзд з України

Редакція блогу OLX продовжує серію інтерв’ю зі співробітниками компанії. Трохи більше року тому ми публікували історію Дмитра Савчука, фінансового контролера в київському офісі OLX. Із середини липня 2019 року він працює в Берліні: Дмитро розповів, як йому вдалося отримати роботу, чим відрізняються українська та німецька корпоративні культури і яка мрія збулася в новому місті.

Про зміни в кар’єрі та житті

– Дмитре, як ви отримали просування до Берліна, і що для цього потрібно було зробити?

– Усе вдалося не з першого разу. Спочатку я дізнався, що в берлінському офісі відкрили позицію у сфері фінансів, і захотів випробувати свої сили. Розповів про це своєму керівникові в Києві та попросив підтримати мене, якщо все вийде. Але вакансія втратила актуальність – мені прийшла відмова.

Тоді я просто заспокоїв себе тим, що спробував, тому шкодувати нема про що. Уже за півтора місяця мій керівник повідомила, що берлінська команда просить порекомендувати когось на позицію фінансового менеджера.

Знову вирішив спробувати: цього раз – успіх. Із середини липня минулого року живу й працюю в Берліні.

– У чому полягає ваша роль у новій команді?

– Я керую фінансовим відділом та відповідаю за весь спектр фінансово-бухгалтерського обліку: організацію обліку в компанії, оптимізацію процесів, пов’язаних з витратами, фінансову звітність, аудит тощо.

Це мій перший досвід управління командою. Зі мною працює чотири людини.

– Які були труднощі під час переїзду та адаптації на новому місці?

– На щастя, жодних сюрпризів і несподіванок не було. Я їхав до людей, які мене вже знали. В компанію, яку добре розумію зсередини. Просто змінив офіс, у мене з’явилися нові колеги (усміхається). Деякі труднощі виникли вже під час роботи, коли багато чого довелося вибудовувати заново. До мого приїзду в команді більше ніж пів року не було керівника, і всі процеси «розмилися». Наприклад, я вимагаю, щоб кожна транзакція легко пояснювалася і правильно відображался в обліку. Люди не були готові до змін, багато хто відчував дискомфорт.

Побутові питання допоміг вирішити на місці релокейнш-менеджер: він супроводжував нас з дружиною, коли ми шукали квартиру, отримували документи тощо. «Брав за ручку», ходив по всіх інстанціях і говорив, що робити.

Ми їхали, коли дружина була на шостому місяці вагітності. Але вона не переймалася, бо знала, що в Німеччині добра медицина. Я отримав нову посаду, ми переїхали в нову країну, і у нас народилася дитина. Минулий рік був дуже насиченим (усміхається).

«Я їхав до людей, які мене вже знали. В компанію, яку добре розумію зсередини»: фінансист берлінського офісу OLX Дмитро Савчук про переїзд з України

Про мовний бар’єр і роботу з 9 до 6

– Що виявилося найлегшим і найскладнішим у роботі?

– В Україні у мене часто був ненормований робочий день, що характерно для сфери фінансів. У періоди, коли потрібно було готувати щомісячну фінансову звітність, доводилося затримуватися до 8-10 вечора.

У Німеччині чітко регулюють час співробітників: робочий день триває з 9 до 6. Звісно, можна сидіти допізна, якщо хочеш, але цього ніхто не заохочує. Співробітника не змусять терміново здати якийсь звіт тоді, коли вже потрібно бути з сім’єю або друзями. Тут я швидко звик до того, що день закінчується о шостій вечора, але за звичкою все одно брав додому ноутбук, щоб завершити важливі справи.

З початком карантину офіс перейшов на віддалений режим, але задач стало більше, тому в березні-квітні все ж часто доводилося працювати допізна. Іноді здавалося, що зникла межа між роботою та особистим життям. Але завдяки тому, що я вдома 24/7, бачу, як росте моя донька. Водночас мені не вистачає живого спілкування з колегами. Сподіваюся, ми скоро побачимося.

– Чи потрібна німецька мова для роботи?

– Я вчив німецьку в школі та університеті. Щоправда, без мети, тому майже не розмовляю нею.

Робоча мова в компанії – англійська, і у нас не виникає мовного бар’єру. Навіть незважаючи на те, що всі фінансисти в моїй команді – німці. Але бувають моменти, коли потрібно поспілкуватися з податковим консультантом, який не знає англійської. Поки що я доручаю це своїм колегам.

Ще виникають труднощі в побутових питаннях, наприклад, зв’язатися з компанією-постачальником електроенергії. У сферах, де працює мало молоді, майже ніхто не говорить англійською. Не обійшлося без проблем під час заселення в квартиру. Ми були першими мешканцями в новому будинку, і служби, які приходили доробляти ремонт, марно намагалися пояснити нам свої дії. Ми могли тільки кивати у відповідь.

Зараз я активно готуюся, щоб отримати водійські права, а потім почну вчити німецьку. Розумію, що без неї ніяк.

«Я їхав до людей, які мене вже знали. В компанію, яку добре розумію зсередини»: фінансист берлінського офісу OLX Дмитро Савчук про переїзд з України

– Очікування й реальність: які уявлення про те, що на вас чекає, виправдалися, а які – ні?

– Офіс OLX, де я працював (у компанії два офіси в Києві – ред.), займав один поверх, там було менше ста людей і створювалося відчуття великої родини. Берлінський офіс – це «машина»: близько 300 співробітників, чотири поверхи, кожен з яких живе своїм життям.

Тут я не прагну перетворити команду на сім’ю: у наших країн – різний менталітет і підходи. Водночас я підбираю людей так, щоб всі були на одній хвилі та дружньо ставилися одне до одного. Наприклад, уже взяв на роботу двох фахівців, завдяки яким ми досягли великого прогресу.

– Які особливості роботи в берлінському офісі?

– Кожні два тижні у нас проходять загальні збори з різних тем – глобальних та точкових. Наприклад, обговорюємо плани на тиждень, прогрес у виконанні поставлених завдань тощо.

Пиво зі снеками тут у вільному доступі, як чай/кава в київському офісі – навіть на роботі всі дотримуються цієї німецької традиції (усміхається). У п’ятницю по обіді ми з командою намагаємося зменшувати оберти: до карантину я приносив кожному по пиву, і це працювало як приємна мотивація.

– Чи підтримуєте стосунки з київською командою?

– OLX Україна – самодостатній бізнес, і у фінансових питаннях ми майже ніяк не перетинаємося. Хоча в продуктових ініціативах, звісно, співпрацюємо. Особисто я більше спілкуюся з колегами з інших країн, наприклад, з Нідерландів. Там знаходиться центральний офіс, перед яким ми звітуємо як юрособа.

Це не означає, що я не в контакті з київськими друзями та колегами. Приблизно раз на два тижні ми виходимо на зв’язок, тому завжди знаю, що відбувається в українському офісі.

– Що з того досвіду, який ви отримали в Україні, допомагає вам зараз?

– Я вдячний своїй фінансовій команді в Києві за те, що навчили прагнути до високої якості роботи. Остання тут не завжди відповідала моїм очікуванням.

Тому ми запустили процес трансформації, який ще триває. Працюємо над тим, щоб підвищувати якість бухгалтерського обліку, оптимізувати різні витрати, також проводимо тренінги з фінансів для нашої команди та суміжних департаментів.

– А чого ви встигли навчитися на новому місці?

– Більше не боюся говорити людям, що їм робити. Просто інакше мені доведеться працювати за чотирьох. Але водночас потрібно спрямовувати їх і контролювати.

Крім делегування, я навчився бачити задачу або проблему «з висоти». Якщо в Києві більше занурювався в деталі, то зараз витрачаю багато часу на комунікацію. Раніше основним робочим інструментом був Excel, а тепер Gmail (усміхається).

«Я їхав до людей, які мене вже знали. В компанію, яку добре розумію зсередини»: фінансист берлінського офісу OLX Дмитро Савчук про переїзд з України

Про місто та втілення мрії

– Чого найбільше не вистачає на новому місці?

– Іноді не вистачає однодумців. Хотілося б, щоб у команді були люди, яким не потрібно пояснювати, що робити. З якими можна було б провести одну зустріч і довірити вирішення питання. Роблю все, щоб змінити ситуацію.

Сумую за київським кафе: в порівнянні з європейським, наш сервіс на вищому рівні. У нас шанобливіше ставляться до клієнтів, і ми вимагаємо багато чого за невеликі, насправді, гроші. В Європі все навпаки: доходи дозволяють людям ходити в різні заклади, але вони особливо не замислюються, який там сервіс, немає завищених очікувань.

Сумую за друзями й батьками. Але дві години в польоті – і ти в Берліні. До карантину в нас вдома утворився перевалочний пункт, де всі зупинялися, приїжджаючи в гості (усміхається).

– А без чого тепер не уявляєте свого життя? Чи з’явилися якісь нові звички?

– Збулася моя мрія – я почав їздити на роботу на велосипеді! На громадському транспорті їхати до офісу всього 23 хвилини, але спеціально виділеними велодоріжками – ще швидше.

– Як на вас впливає місто?

– Берлін – дуже комфортний. Тут є вся необхідна інфраструктура. Затори бувають рідко та й тільки через те, що ремонтують дороги. Місто може похвалитися малоповерховою забудовою: нові будинки – 4-6-поверхові, тому менше жителів на одиницю площі.

Берлін чистий, багато парків, урбаністичних місць. Уже півтора місяця, як ми із сім’єю та друзями знову можемо досліджувати щось нове на вихідних: після карантинних обмежень місто повертається до нормального життя. Постійно знаходимо альтернативні локації: занедбані заводи й фабрики, музеї, блошині ринки. Якщо погода дозволяє, то за день можемо проходити по 10-15 км.

«Я їхав до людей, які мене вже знали. В компанію, яку добре розумію зсередини»: фінансист берлінського офісу OLX Дмитро Савчук про переїзд з України

– Які висновки ви зробили для себе за час роботи в іншій країні?

– Нічого не береться нізвідки. Потрібно бути сміливим, щоб прийняти рішення, яке змінить твоє життя. Вірити в те, чого хочеш, говорити про це й діяти. Наприклад, якби я не розповів своєму керівникові, що хочу працювати в Берліні, то зараз мене б тут не було.

– А якщо порівнювати вас сьогоднішнього і майже рік тому, в чому буде найголовніша різниця?

– Я став більш досвідченим у роботі з людьми, почав краще розбиратися в них і більше вимагати.

Є проблеми, які отримав від попередників, але в кожній з них я бачу можливість навчитися чогось нового.

Текст: Світлана Васильченко