Як не вигоріти під час пошуку роботи: лайфхаки від OLXМожна бути справжнім професіоналом своєї справи, вміти вирішувати складні завдання, але водночас зовсім не вірити в себе. Люди з синдромом самозванця часто вважають, що їм просто пощастило, або що вони можуть зробити справу ще краще чи взагалі не вірять у свої сили. З’ясуємо, які ознаки має ця проблема та як нарешті почати цінувати власні досягнення.
Що таке синдром самозванця?
У психології синдром самозванця характеризують як страх помилок, сильну невпевненість у собі, недооцінювання власних досягнень. Через низьку самооцінку такі люди не вміють цінувати свою компетентність, навіть якщо оточення вважає їх гарними професіоналами.
Важливо знати: синдром самозванця не є медичним діагнозом, тому не потребує специфічного лікування та не несе небезпеки для здоров’я. Це просто умовне поняття в психології, і люди з характерними симптомами здатні самостійно подолати цю проблему.
Симптоми синдрому самозванця
Як розпізнати в собі чи найближчому оточенні синдром самозванця? Є декілька характерних ознак:
- ігнорування похвали — зазвичай такі люди віджартовуються у відповідь на компліменти;
- заперечення критики — десь глибоко всередині «самозванці» знають, що насправді чогось вартують, тому критика спричиняє внутрішній бунт;
- списування на везіння — такі спеціалісти можуть вважати, що, наприклад, престижна робота за кордоном з’явилася в них виключно через вдалий збіг обставин, а не через високий професіоналізм;
- невпевненість у собі — через такий синдром гарні фахівці завжди думають, що вони гірші за інших;
- страх викриття — постійно здається, ніби зараз усі навкруги дізнаються, що «самозванці» насправді не є тими, за кого себе видають;
- прагнення вкладати надзусилля — часто до цієї проблеми додається ще й комплекс відмінника, тобто нездоровий перфекціонізм;
- страх невдачі — людям із таким синдромом складно починати нові задачі, адже вже спочатку здається, що зробити добре не вийде.
«Самозванці» не знають, як презентувати себе, схильні до самокритики та мають спотворене уявлення про самого себе. Цікавий парадокс: люди із цією проблемою часто можуть бути дуже успішними, навіть зі світовою славою.
Причини виникнення синдрому самозванця
Зазвичай складнощі із самооцінкою виникають одразу через декілька причин, а не через одну певну. Синдром самозванця починає формуватися ще в дитинстві: самі того не усвідомлюючи, батьки формують у дитині невпевненість.
Наприклад, проблеми можуть виникнути, якщо тато чи мама були дуже авторитарними та вимогливими, оцінювали кожну дію сина або доньки. Багато порівнянь з іншими, недооцінювання батьками чи вчителями досягнень («Ти можеш ще краще!»), велика кількість критики — усе це може формувати «самозванця».
Є і зворотний бік медалі: проблеми із самооцінкою можуть виникнути не тільки в людини, яку часто критикували в дитинстві, а і яку постійно хвалили. Через це сформувалася думка про власну виключність, унікальність. А в дорослому житті з’явився дисонанс: виявилося, що й інші люди мають аналогічні досягнення.
Не варто пояснювати синдром самозванця виключно проблемами родом із дитинства. Буває так, що людина має таку індивідуальну психологічну особливість — неспроможність об’єктивно оцінювати власну діяльність. На це впливають темперамент, риси характеру, життєві обставини тощо. Зрештою одна й та сама особа протягом різних періодів життя може виявляти ознаки «самозванця» та, навпаки, не мати жодних проблем із самооцінкою.
Реалії сучасного світу також посилюють вказане психологічне явище. Все навкруги є дуже мінливим, тому середньостатистична людина відчуває власну некомпетентність, якщо не має змоги постійно навчатися.
Простий приклад: робота в інтернеті зараз передбачає величезну кількість професій, яких кілька років тому просто не існувало. Контент-менеджер, SMM-спеціаліст, акаунт-менеджер — аби опанувати навички для цих вакансій, не достатньо лише закінчити виш. Потрібна серйозна самоосвіта, аби не відчувати себе «самозванцем» на новій роботі.
Типи людей із синдромом самозванця
Проблема одна, однак люди з її ознаками можуть суттєво відрізнятися. Дослідниця синдрому самозванця Валері Янг умовно виокремила п’ять характерних типів.
"Супермен"/"супервумен"
Це особи із синдромом відмінника, які прагнуть досконалості завжди та в усьому. Якщо кар’єра — то тільки стати директором, якщо спорт — то скинути 10 кг та побачити кубики преса вже через місяць, якщо стосунки — то жодної сварки. Однак проблема в тому, що ідеального світу не існує, і ця розбіжність між уявним та реальним надто дратує.
«Одинак»
Такі люди бояться просити про допомогу та хочуть усе робити самостійно. Ця позиція пов’язана з думкою, ніби прохання порад буде свідчити про некомпетентність.
«Експерт»
Особистості цього типу впевнені, що перед початком справи варто вивчити всю наявну інформацію, дослідити кожну найменшу деталь. «Експерти» ніколи не припиняють навчатись, однак є одна проблема: вони однаково сумніваються у власній компетентності.
«Геній»
Підґрунтям для синдрому стали величезні успіхи в дитинстві, досягнуті доволі легко. Таким людям у дорослому житті довелося докладати зусиль для отримання результату. Через різницю в шляху до успіху раніше та зараз «генії» розчаровуються в собі.
«Перфекціоніст»
Особа ставить занадто високу планку для себе, тому отриманий результат ніколи не задовольняє. Навіть незначна невдача провокує в такої людини відчуття власної нікчемності.
Як запобігти чи позбутися синдрому самозванця?
Якщо ви виявили багато ознак «самозванця», це не привід опускати руки. Постійна робота над собою допоможе підвищити самооцінку та почати по-іншому сприймати власні досягнення. І якщо ви впевнені, що синдром самозванця — це точно не про вас, ці поради все одно будуть слушними. Рекомендації психологів дають можливість більш комфортно почуватися та стануть своєрідною профілактикою. Отже, зверніть увагу на кілька моментів.
Тіштеся з власних перемог
Не обов’язково ставати лауреатом Нобелівської премії, аби відчувати гордість за себе. Навіть маленькі досягнення вартують вашої уваги. Змогли цілий тиждень прокидатися о шостій ранку? Чудово, купіть собі за це нову симпатичну чашку. Закінчили складну задачу на роботі? Це прекрасний привід пообідати в улюбленій кафешці та насолодитися найсмачнішою кавою.
Відстежуйте самокритику
Варто навчитись аналізувати власні думки та помічати моменти, коли починаєте вдаватися до самокритики, самокопання. Якщо ви негативно подумали про себе, критично оцініть це твердження. Невдалий досвід у минулому — це не причина думати, що у вас знову не вийде. Перестаньте автоматично думати про себе погано.
Припиніть порівнювати
Ви — унікальна особистість, і ваші досягнення мають перевищувати лише власні результати в минулому. Не треба бути «як хтось» — ви вартуєте того, щоби бути неповторними.
Шукайте факти
Як розвивати впевненість у собі? Передусім спирайтеся на фактичну інформацію, у якій містяться критерії оцінювання. Часто на роботі є звіти, де оцінюється діяльність кожного співробітника, — такі дані є прикладами фактів. Припустимо, скільком клієнтам зателефонував менеджер за місяць чи за скільки годин швачка виготовила нову спідницю. Якщо ж у вас на роботі немає схожих фактологічних даних, можете сформувати їх власноруч.
Як допомогти «самозванцю»?
Одна справа — коли ви діагностували проблему в себе, а зовсім інша — в когось із найближчого оточення. Знайомому, другу, родичу чи колезі можна допомогти, проте важливо, аби поради не були нав’язливими.
Головне правило, як і у варіанті роботи над собою, — робити акцент на фактах. «Ти справді вважаєш, що ти поганий рієлтор? Але подивись: тільки за минулий місяць завдяки тобі вдалося продати 10 квартир, дві з яких були дуже проблемними», — ось приклад відсилання до фактів у розмові.
Не завжди доречно давати іншому прямі інструкції, як подолати невпевненість. Набагато ефективнішим буде ставити запитання, що потребують розгорнутих відповідей. «Які проєкти ти закрив за тиждень?», «Що саме тобі подобається в тексті, який написала?» — такі питання допоможуть «самозванцю» по-новому подивитися на власні успіхи.
Синдром самозванця: корисний або шкідливий?
Спочатку варто вирішити для себе, чи справді проблема завдає шкоди. Синдром самозванця має і позитивні, і негативні наслідки, причому в кожному окремому випадку це індивідуально.
Одні люди страждають через емоційне вигорання, постійно недооцінюючи та порівнюючи себе з іншими. Якщо синдром самозванця призводить до пригніченого стану, страху перед усім новим, замкненості, боротися з проблемою справді варто.
Однак непоодинокими є і випадки, коли «самозванство» підштовхує до величезних успіхів. Якщо ви постійно навчаєтеся, покращуєте свої навички, задумайтесь: а чи дійсно це погано? Єдине «але»: цінуйте всі свої досягнення та відстежуйте роботу, яку вже зробили.
З чим не треба плутати синдром самозванця?
Деякі психологічні поняття суміжні та можуть мати спільні ознаки, проте це не свідчить про їхню тотожність. Наприклад, синдром самозванця (невпевненість у власній кваліфікованості) та синдром відмінника (нездорове прагнення до ідеальності) не є одним і тим самим. Хоча насправді є багато людей, для яких характерні одразу обидві проблеми.
Також не варто плутати синдром самозванця з банальними лінощами. Це може бути й складніший випадок — коли під невпевненістю в собі криються ознаки депресії. Тоді краще звернутися до спеціалістів, а не намагатися розв’язати проблему самотужки.
Тож як побороти страх помилитися чи почати щось нове? Синдром самозванця — це маркер заниженої самооцінки, проте мільйони людей уже змогли покращити своє життя. Навчіться любити себе просто так, а не за якісь досягнення — і вже скоро помітите, наскільки багато спроможні зробити.
