Як зберігати шини: лайфгаки від OLXЧому місто з висотками потребує особливо складної техніки для гасіння пожеж
Весняний день посеред одного з парків Києва: довкола де-не-де прогулюються дорослі з дітьми, а водночас зустріти тут когось радше рідкість — це одна з найвіддаленіших частин ВДНГ. Несподівано спів пташок і тишу перериває рев великогабаритної автівки. На горизонті з’являється велика червоно-біла машина з синіми мигалками — поруч розташована одна зі столичних частин Державної служби України з надзвичайних ситуацій.
Машина повертає ліворуч та зупиняється неподалік. Сьогодні вона приїхала не на пожежу, а до нас.
«Хочеться якнайшвидше усе загасити»
Роман Файдюк — молодий, чорнявий, у темно-синій формі (і дуже скромний). Він працює начальником зміни ДСНС та разом зі своєю командою виїжджає на ліквідацію пожеж, розбирає завали та рятує людей. Мріяв про це з 8 класу, каже Роман: «Я дивився багато фільмів про пожежників, тому зацікавився цією професією».
Проте виявилось, що шлях у рятувальники не такий простий, як у кіно. Одразу після завершення школи курсантом Роман стати не зміг — бо не складав ЗНО з фізики. Довелось піти до торгово-економічного університету. Проте мрія рятувати людей не відпускала хлопця. Не довчившись, він покинув університет і вступив до Черкаського інституту пожежної безпеки. Після двох років навчання Роман знайшов роботу за спеціальністю та продовжив навчатися дистанційно. До ДСНС прийшов у 2016 році та спочатку працював пожежним-рятувальником. Згодом отримав вищу посаду — став начальником зміни караулу. Нині вже 9-й рік, як чоловік перебуває на службі.
Робочий день Романа починається о 8 ранку — він заступає в караул. Коли бригада не має викликів, є службові навчання: бойові розгортання, догляд за технікою тощо.
«Якщо отримуємо виклик, то відкладаємо все і виїжджаємо. У кожної частини є свій район виїзду, по ньому ми й працюємо. Коли викликають на завдання, відчуваю адреналін та відповідальність. Хочеться швидше приїхати та встигнути загасити», — розказує Роман.
Як начальник зміни, Роман має 17 підлеглих. Зі своїм караулом вони разом виїжджають на завдання, спільно гасять пожежу, розбирають завали та рятують людей: «Ми — одна команда. Нема такого, що я начальник і лише керую, — ми все робимо разом. Лише рішення за мною».
«Страшно постійно, бо відчуваєш відповідальність за життя людей, яких рятуєш, за свій склад караулу. Тут головне — зберігати холодний розум. Найстрашніше вже після ліквідації пожежі, коли розумієш, що могло статися. А під час виконання завдання інші емоції беруть гору над страхом, тому він приходить після», — ділиться Роман.
Машини, які допомагають виграти час
Від початку повномасштабної війни до ДСНС прикута особлива увага. Саме вони першими після масованих обстрілів прибувають на місце події, аби загасити пожежу, розібрати завали і врятувати цивільних. Від початку російського вторгнення станом на травень 2023-го рятувальники мали 158 виїздів у Києві через обстріли чи їхні наслідки.
«Із перших днів великої війни ми виїжджаємо на виклики внаслідок обстрілів. Жодного разу не було такого, аби хтось відмовився їхати чи пішов зі служби через війну і страх. Не знаю жодної людини з київського гарнізону, яка поїхала б із міста. Всі працювали попри велику небезпеку і продовжують це робити. У нас є обов’язки перед людьми», — каже Роман.
Київ, у буквальному сенсі, високе місто. Особливо часто про це згадують, коли російські ракети влучають у багатоповерхівки, внаслідок чого на висоті виникають пожежі, а люди опиняються під завалами. Тут самих рятувальників рятують машини, пояснює Роман Файдюк, адже вони здатні підіймати пожежників на висоту 30, 50 та навіть 90 метрів.
«Київ досить щільно забудоване висотками місто, тож мати такі машини — необхідність, це допомагає виграти час. Замість того, аби протягти нагору двадцять рукавів, така машина впорається за три хвилини — і я вже можу ліквідовувати вогонь нагорі», — пояснює Роман.
У жовтні 2022 року фонд «Твоя опора» та компанія OLX передали частині Романа нову німецьку машину MAN B55, що має гідравлічну платформу, яка може підійматися на 55 метрів. У Києві є ще дві такі машини, однак ця — особлива: вона може підіймати вагу до 500 кілограмів, тобто на неї може зайти одночасно 6-7 осіб. А ще на неї може заїхати людина на кріслі колісному, що допомагає під час евакуації.
Київські ДСНСники попросили у фонду таку машину самі: у Києві подібної техніки бракує. До того ж, як каже Роман, вищу платформу дістати складніше, а вона ще й більше місця займає — для столиці, заставленої транспортом, це проблема. Навіть 55-метрову платформу може бути важко розкласти через її габарити.
«Якщо горить до 10 поверху, то вирушає машина, яка може підніматися на 30 метрів, якщо вище — на 55. Ми виїжджаємо навіть у ті райони, які не закріплені за нами, якщо є потреба у нашій машині. Тому такі автомобілі необхідні ДСНС. Вони взагалі мають бути у кожній частині, бо Київ — велике місто», — переконаний Роман Файдюк.
Це підтверджується й на практиці. Частина Романа вже використовувала машину, коли після обстрілів виникла пожежа на одному з об’єктів критичної інфраструктури. І навіть коли обстріли припиняться, нова техніка в гаражі стояти не буде: з її допомогою можна швидше гасити й побутові пожежі, працюючи згори.
«Люди бачать ДСНС та поступаються дорогою»
Важка праця з порятунку життів — непроста мрія і непроста робота. Проте, як каже Роман, ставлення до ДСНС змінюється — і саме це надихає його, попри всі труднощі, продовжувати виконувати свою роботу.
«Приємно, коли люди бачать машину ДСНС та поступаються дорогою. Коли зустрічають на вулиці і дякують, якщо йдеш у формі. Це додає натхнення та мотивації», — каже він.
Найбільше виїздів Роман Файдюк мав у перші місяці війни. Пригадує: особливо важкою емоційно була робота у Бородянці, коли його бригада від ранку і до самого вечора без упину розбирала завали будинків після російських обстрілів. Тоді рятувальники діставали тіла загиблих, а їхні родичі чекали поруч, аби відшукати та впізнати зниклих рідних. У Бородянку Роман їздив двічі.
«Запам’яталося, як місцевий розповідав, що коли росіяни бомбили місто і людей завалило у підвалі, то він намагався передати їм якось через щілини воду, а росіяни не давали. Люди загинули там без води і їжі. Страшно, коли розбираєш завали, щось робиш, а люди позаду тебе сидять, чекають, плачуть», — каже Роман.
Зазвичай після таких важких завдань Роман відновлюється на риболовлі — каже: вона допомагає відпочивати морально. А ще чоловік намагається більше часу проводити з родиною. Під час розмови до нього час від часу прибігає п’ятирічний син Степан. Хлопчик часто приходить у частину до тата, коли той не має виїздів. Як сьогодні.
Степан роздивляється службові машини, на яких працює тато. Хлопчик теж мріє стати рятувальником.
«Він, як і всі діти у цьому віці, сьогодні хоче бути рятувальником, а завтра вже кимось іншим. Нині йому цікаво приходити до мене в частину та дивитися, де я працюю. Підросте — зробить свій вибір», — розповідає чоловік.
