Інклюзивність житла: як це працює в Україні та в світі

Забезпеченість житлом — одне з базових прав людини, яке проголошено і в Загальній декларації прав людини, і в Конституції України. Однак чимало українців потребують покращення умов проживання, які б забезпечували їм комфорт пересування, а також гарантували легкий доступ до житлового простору. Відповідно, чимало будівель в українських містах важливо адаптувати таким чином, щоб кожен незалежно від віку, статі та стану здоров’я міг у повній мірі насолоджуватися зручними умовами проживання в своєму ж помешканні. Тож давайте розбиратися, хто потребує інклюзивного житла та як це питання вирішують в Україні та світі.

Думками ділиться Ігор Сироватко, керівник департаменту клієнтського сервісу OLX в Україні та Центральній Азії.

Інклюзивне житло потрібне значній кількості українців

Термін «інклюзивність» все частіше звучить як у профільних дискусіях, так і в щоденному вжитку, і це, безумовно, великий плюс. Однак не всі до кінця розуміють, що стоїть за цим визначенням і хто власне потребує інклюзивного підходу. У широкому розумінні впровадження інклюзії — це створення таких умов, які б дозволяли всім без винятку членам суспільства бути рівноцінно залученими в соціум. Неважливо, чи йдеться про повноцінний доступ до освіти, рівні умови для реалізації в кар’єрі чи одинаково зручна інтеграція в громадський та житловий простори.

Коли говоримо про інклюзивне житло, у більшості з нас, напевно, виникає думка, що це питання стосується лише людей з інвалідністю. Однак категорія маломобільних осіб є значно ширшою, ніж здається на перший погляд. Імовірно, і ви самі в той чи інший період життя належали до їх числа. Наприклад, якщо мали травму та якийсь час були обмежені в пересуванні. Крім того, адаптації житлових умов потребують, безумовно, люди поважного віку, а також вагітні жінки та мами з маленькими дітьми, яким щодня доводиться підіймати сходами дитячі візочки.
Тим не менше, якщо мислити на перспективу, то неможливо ігнорувати той факт, що в Україні вже зростає кількість людей з військовим досвідом (зокрема, травматичним), а також цивільних, які в різному ступені постраждали від військової агресії росії. Тож зараз, як ніколи раніше, потрібно подбати про комфорт і зручність житла, дворів та міського простору загалом для такої чисельної категорії українців і враховувати їх потреби та запити при відновленні пошкоджених будинків, зведенні нових та адаптації вже існуючого житлового простору.

Інклюзивний простір — який він?

Інклюзія в житловому та громадському просторі — це, насамперед, про зручність для кожного члена суспільства та універсальність споруд. Скажімо, відсутність порогів, яка дозволяє людині на інвалідному візку без перешкод дістатися будівлі, або ж автоматичні двері, щоб маленькі діти, мами з візочками чи люди з зайнятими пакунками руками також із легкістю зайшли в будинок.

В Україні, до слова, вже почали працювати в правильному напрямі. Так, у 2018 році до Державних будівельних норм внесли норми щодо інклюзивності будівель і споруд. Серед найсуттєвіших змін — зменшення кількості сходів, пандусоподібні поверхи, розміщення квартир для людей з інвалідністю на рівні першого поверху із можливістю вийти одразу назовні та збільшення житлової площі, а також адаптація дворів та громадських локацій для всіх категорій громадян. У тому ж році в столиці з’явилася Міська цільова програма «Київ без бар’єрів», за якою місцева влада має дбати про покращення доступності в кожному районі та локації міста.

А як у світі? Міжнародний досвід інклюзивності житла

У класичному розумінні універсальності будівель і споруд для всіх категорій населення ми завдячуємо американському архітекторові Роналдові Мейсу, який почав просувати концепцію доступності в архітектурі та дизайні, щоб вони підходили для всіх, незалежно від віку, соціального статусу, статі чи стану здоров’я. Саме за його лобіювання наприкінці 80-х років минулого століття у США почали проєктувати будівлі, дбаючи про їх комфортність для маломобільних груп.

У європейських містах теж активно розвивають культуру інклюзивності міського середовища та житла зокрема. Так, у Роттердамі планування масштабних будівельних робіт відбувається лише спільно з фахівцями з доступності. Вони оцінюють наявний будівельний проєкт і дають рекомендації щодо його адаптації відповідно до потреб маломобільних громадян. Також самі мешканці чи гості міста можуть повідомити владу про проблеми з доступом до окремих локацій і отримати реакцію та вирішення проблеми протягом 24 годин. Наприклад, швидкий ремонт, встановлення пандусу чи зручного переходу.

У Берліні почали впроваджувати політику планування безбар’єрного та зручного простору ще в далекому 1992 році. Відтоді в місті продумують найменші деталі при спорудженні чи реконструкції як громадських місць, так і житлової забудови, щоб усі маломобільні групи населення мали повноцінний доступ до всієї інфраструктури: від транспортних зупинок і вокзальних станцій зі зручною навігацією та аудіосупроводом для людей із порушенням зору до прописаних вимог до будівель, які б враховували вільний доступ усіх категорій осіб.

Велика Британія теж відома інклюзивним підходом до проєктування міста та житла своїх громадян. Так, у Лондоні строго дотримуються принципів доступності та зручності простору: тротуари та пішохідні зони не мають високих бордюрів та розширені таким чином, щоб усі могли комфортно пересуватися. Водночас весь громадський транспорт і навіть таксі мають плавні переходи та рампи для візків. У країні існують також окремі будівельні ініціативи, які займаються зведенням інклюзивних будинків для вразливих верств населення, дбаючи про їх комфорт, вільний доступ і легкість пересування.

Україна, як прогресивна європейська держава, теж трансформує свою міську інфраструктуру для зручності всіх громадян незалежно від віку, стану здоров’я чи статі. На жаль, із часом частка маломобільних груп населення зростатиме. І хоча законодавчі норми вже зазнали змін у напрямку інклюзивності, однак на практиці нам ще потрібно докласти чимало зусиль для того, щоб власне втілити їх в життя та зробити житловий простір однаково зручним для всіх громадян.

Ігор Сироватко, керівник департаменту клієнтського сервісу OLX в Україні та Центральній Азії. 17 років досвіду в клієнтському сервісі, з них 7 – в продажах в електронній комерції. Сертифікований COPC Implementation Leader. Керую департаментом клієнтського сервісу OLX в Україні та Центральній Азії, який складається з двох відділів: B2B Unit та Customer Support. Департамент, який налічує 250 співробітників, був і залишається сильною ланкою, яка збирає та передає інформацію про потреби клієнтів іншим командам.