• Укр
  • Рус

Вак-терапія: врятувати кожен мізинець

91
Додати
до обраних
Поділитися
Радимо почитати

Помилка JavaScript на OLXПомилка JavaScript на OLX

Як проста технологія дозволяє ставити на ноги українських військових

Корпуси лікарні, пронумеровані ніби термінали аеропорту, заховані між швидкісною трасою і парком. На початку повномасштабного вторгнення Росії лікарня залишалась чи не єдиним «живим» острівцем цієї частини Києва: вулиці були порожні, ані людей, ані машин. Лише лікарі та медсестри, які, попри всі перешкоди, добирались до своєї роботи на лівому березі.

Серед них був і Олександр Мартинчук (або «Сан Санич», як називають його медсестри). Олександр працює тут із 2006 року, а з 2021-го — очолює відділення травматології Київської міської клінічної лікарні №1. Каже: може пишатись своїм відділенням, бо 24 лютого на роботу вийшли всім, крім однієї людини (та й ту, підкреслює, абсолютно не засуджує).

Олександр Мартинчук

«Ми тут жили, чергували по кілька днів, очікували на масові надходження людей. Сиділи, чекали, приймали, продовжували лікувати. Так, було страшно, але треба робити роботу. Бо що значить “зупинити” чи “не оперувати”?» — риторично перепитує він.

Вони й не зупинялись. Щоправда, сама робота дещо змінилась. Раніше до Сан Санича найчастіше потрапляли після ДТП чи виробничих травм. Зараз під його опікою здебільшого військові.

За словами Олександра Мартинчука, їхня лікарня — на другому місці (після військового шпиталю) за кількістю військових, яких тут лікують. Лише через його відділення пройшло 138 людей. «І жодної ампутації», — підкреслює він, пишаючись цим фактом.

Секрет успіху — невеликі апарати, які роблять дивовижні речі. Або, інакшими словами, вакуумна терапія.

Проста складна технологія

На перший погляд, нічого особливо складного у вакуумній — ВАК-терапії — немає: на поверхню рани накладають спеціальну губку, накривають її плівкою та приєднують до апарата. По суті, каже Олександр, ВАК-терапія нагадує пилосос: апарат створює негативний тиск у рані, за рахунок якого збільшується притік крові до зони уражень, а тканини починають стягуватись. Це дає змогу швидше «закрити» такі рани і підготувати їх, наприклад, до пересаджування шкіри або інших етапів лікування. Вакуумну терапію використовують при відкритих переломах та обширних дефектах мʼяких тканин, аби зберегти кінцівку.

ВАК-терапія

«Наприклад, ми розуміємо, що могли б поставити стрижні або пластину, щоби швидше відновити військового. Але якщо ця пластина буде в рані, на неї спокійно сідатиме інфекція. Завдяки вакуумній терапії порожнини закриваються, там не накопичуються гематоми, тож виходить так, що інфекції немає чим живитись», — розповідає Олександр.

Для Олександра та його колег важливо врятувати кожну кінцівку кожного пацієнта, який до них потрапляє. 80% заслуги в уникненні ампутації лікар віддає вакуум-терапії. Без неї пацієнти, які пройшли через відділення травматології, або втратили б кінцівки, або мусили б лікуватись значно довше — навіть роками.

«У нас були випадки, коли рятували навіть мізинець. Хоча, здавалось би, ну що такого в мізинці? Так, нехай той мізинець буде трошки не таким, як нам би хотілося. Але тут важливий психологічний аспект, який присутній в людини, коли вона бачить власний мізинець. Ним, наприклад, можна ніс почухати. Я завжди кажу, що своє, навіть якщо воно (хай мене Бог простить) не робоче, все одно краще за протез, якого людина не відчуває», — переконаний він.

Цивільні лікують військових

Поміж корпусами лікарні прогулюється чимало людей у військовій формі — чоловіки, жінки. Це тепер типова ситуація для українських медзакладів. Межа між цивільною та військовою медициною тоншає з кожним днем війни.

— Ви — цивільні лікарі, які зараз лікують військових. Чим загалом відрізняється робота цивільних і військових лікарів?
— Така ж різниця, як між військовими і цивільними. Вони — військові, служать у ЗСУ. І у них є свої правила.

Але також відрізняється підхід до лікування.

Бойова травма складніша за травму, якої зазвичай зазнають у цивільному житті. Якщо мова йде про поранення на полі бою, то майже не буває такого, щоби була зламана лише одна кістка: це будуть численні переломи й травми — кінцівок, тазових кісток, травми живота, грудної клітини чи голови.

«Це все викликає так званий синдром взаємного обтяження: те, що мало б зростись за місяць, зростається за два чи три. Або буває, що чомусь узагалі не зростається, а потім — зненацька, наче людина отримує якийсь поштовх, за місяць відбувається формування кісткової мозолі», — пояснює Олександр.

Лікар Олександр Мартинчук

Зазвичай військові травми — важкі й складні, які потребують тривалого лікування і терплячості від лікаря. Бо якщо лікар не співчуватиме пацієнту, то і результат буде слабеньким.

У відділенні травматології лікарі та медсестри визнають: без ВАК-терапії лікування було б набагато складнішим. Але без зусиль і турботи самих працівників відділення таких результатів не досягали б.

Військові не повинні ні в чому мати потреби — така неписана вимога голови відділення. Його команда підтримує його в цьому, працюючи без упину: у відділенні на 40 ліжок зараз 48 пацієнтів. Із них 35 — військові. «Мої медсестри зараз працюють на виснаження», — каже Мартинчук. Але це того варте, переконані тут.

Мартинчки Олександр

«Саме співчуття та емпатія [лікарів до пацієнтів], думаю, дозволяють нам отримувати хороші результати. Тому що це дійсно важко: усвідомити, що цей пацієнт, наприклад, лівим оком уже ніколи не буде бачити, а цей — втратив ногу. Є і такі ситуації, коли він воює, а вона здає позиції. Або вона їде за кордон і виходить там заміж. Або, коли він потрапляє із зони бойових дій до Києва, то ставить питання: за що я воюю? Бо виникає цей дисонанс: там усе було зрозуміло, а у цивільному житті — ні», — говорить лікар.

Ми обходимо кілька палат. У кожній Олександр спершу питає дозволу у своїх пацієнтів, чи можна зайти і показати, як працює ВАК-апарат. Пояснює: комфорт хлопців важить для нього більше, ніж можливість показати обладнання в дії.

«Коли до нас привозять військових, то, згідно з західними гайдлайнами по бойовій травмі, це мала б бути ампутація. Там із цим сильно не заморочуються, бо західна медицина стоїть на принципах жорсткої економії: ампутувати ногу для держави вигідніше. Натомість те, що намагаються робити в Україні, коштує дуже дорого», — пояснює медик.

І триває довго: іноді поранені лежать кілька місяців, поки їхні рани достатньо загояться, щоб можна було переходити до наступних етапів лікування. Проте це точно того вартує, певні тут.

«Вся медицина зараз налаштована на те, щоб пошвидше відновити людину, щоб вона не залежала від соціальних виплат, а могла йти і заробляти гроші. Україні знадобились три десятки років, аби збагнути, що наших громадян треба максимально швидко ставити на ноги», — пояснює Мартинчук.

Чи можуть кухонні губки врятувати ногу?

Якщо до 2022 року ВАК-терапію застосовували не більше як кілька разів на рік, то зараз без неї не обійтися, адже українці масово зазнають серйозних ушкоджень. Сама собою ця технологія не дуже дорога — ну, якщо порівнювати з апаратом МРТ, сміється Олександр.

Але вона недешева через велику кількість розхідників, які необхідні.

«ВАК накладається на термін від двох до чотирьох днів. Уявімо собі умовного пацієнта, якому потрібна ця терапія протягом місяця. Тобто нам на одну людину треба мати 10 розхідників. Без розхідників ВАК-апарат стає непотрібним. А ще кожна фірма виробляє свої конектори. Існують перехідники, за допомогою яких можна все підʼєднати. Але їх теж треба мати», — пояснює Олександр.

Без волонтерів, які допомагають закуповувати все необхідне, лікарня б не впоралась. Для розуміння масштабів: Благодійний фонд «КОЛО» за підтримки компанії OLX минулого року передав 142 апарати і розхідників на 6 місяців у лікарні по всій країні. Медзаклади ж у невеликих містах, зокрема прифронтових, такого лікування дозволити собі без фондів не змогли б.

Відділення травматології Київської міської клінічної лікарні №1

Проблема з браком розхідників — виклик, з яким українські лікарі навчились давати раду.

Іноді потрібних матеріалів бракує, бо є проблеми з поставками, іноді — бо їх зняли з виробництва. Але медики навчилися використовувати підручні засоби — наприклад, можуть спрацювати навіть кухонна губка, трубочки від крапельниці та харчова плівка. Але це дуже крайній варіант, до якого ніхто не хоче зайвий раз вдаватись. Тому кабінети Сан Санича та його медсестер заставлені коробками з розхідниками: тут завжди, про всяк випадок, тримають запас. Мовляв, а раптом завтра ракета прилетить у сусідній будинок?!

ВАК терапія

«Я впевнений, що після завершення війни нам буде легше, бо ми повернемось до своєї звичної роботи. Ми будемо спокійно працювати вже з цивільними. Сподіваюсь, що тоді ВАК-терапія нам уже не знадобиться», — з надією каже Олександр Мартинчук.
Але після короткої паузи додає: враховуючи, що значна територія України замінована, навіть після перемоги йому ще кілька років доведеться працювати зі складними травмами. Тож колись рідкісна методика лікування може стати звичною для української травматології. Але, можливо, саме вона ставитиме на ноги.

Як вам стаття?

Додати
до обраних
Поділитися
Помилка JavaScript на OLX

Помилка JavaScript на OLX

Іноді сайт OLX може видавати помилку з повідомленням, що у браузері вимкнено JavaScript. Що таке JavaScript? JavaScript — це мова програмування, завдяки якій вебсайти забезпечують …