• Укр
  • Рус

Птахи із замінованих країв

47
Додати
до обраних
Поділитися

Як надзвичайники очищують свою землю від російського бруду

Самостійне розмінування може бути небезпечним. Будь ласка, якщо ви знайшли підозрілі та/або вибухонебезпечні предмети, зверніться до ДСНС.

У хащах високих старих дерев із тонкими стовбурами ховається щось на кшталт військового містечка — однакові одноповерхові будиночки за парканом стоять рівними рядами. У центрі — бетонний плац, посеред якого, рівно на перехресті, сидить вгодований чорно-білий кіт.

На дверях кожної будівлі — хрест із тризубом у центрі. Це Міжрегіональний центр гуманітарного розмінування та швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Сюди, до Центру у маленькому селі на Харківщині, зʼїжджаються рятувальники і курсанти з усієї країни, аби вчитися своєї справи.

Окрім навчання, мають іншу важливу роботу. Раніше сапери Центру знешкоджували міни, залишені Другою світовою. Від початку повномасштабного вторгнення гуманітарне розмінування стало їхньою основною діяльністю. Тільки тепер, у сучасній війні, міни стали складнішими і небезпечнішими. Кожного дня піротехнічні розрахунки надзвичайників виїжджають звідси на звільнені території, аби прибирати смертоносне сміття, залишене росіянами.

Піротехніки фото 2

Вони першими після військових зайшли у Балаклію. Перевіряли братські могили в ізюмському лісі, аби убезпечити слідчих. Коли не вистачало рук — їхали до Харкова розбирати завали, що їх залишали російські ракети у житлових кварталах Північної Салтівки.

Від початку бойових дій піротехніки Харківщини знешкодили близько 61 тисячі вибухонебезпечних предметів, від початку деокупації області у вересні 2022-го — обстежили близько двох тисяч гектарів території та сотні кілометрів автомобільних доріг, залізничних колій і газопроводів. Фельдшерки служби, чия робота до великої війни полягала у тому, аби видавати хворим жарознижувальне і таблетки «від голови», тепер супроводжують саперів, аби оперативно допомогти, якщо ті отримають мінно-вибухові травми. Задля цього вони їздять за кордон поглиблено навчатися такмеду. Задля цього волонтери, Благодійний фонд «КОЛО» і компанія OLX оплатили рятувальникам «швидку» з необхідним обладнанням для реанімації та іммобілізації: крім стандартного набору обладнання (дефібрилятор-монітор, аспіраційний насос, вакуумні шини, іммобілізаційні шини та фіксатори), до машини встановили апарат ШВЛ з можливістю мобільного використання.

Піротехніки фото 3

На удачу

«Тут я корів пасла, тут немає нічого. До нас уже не летить, через нас усе перелітає. Боєприпаси підривалися біля мосту, біля ферми. На краю села у нас були бої — там знаходили багато мін, снарядів, ракет. А тут чисто», — говорить пані Ірина, вказуючи рукою. Ми разом дивимось, як сапери з металодетекторами обережно просуваються уздовж ліній електромереж.

Сапери приїхали у Волохів Яр, що неподалік Чугуєва. Електричні стовпи йдуть уздовж хат, що розтягнулись вулицею на кілька кілометрів. Росіяни часто мінують інфраструктуру, але щоб уздовж будинків — таке трапляється рідко. Перевірити територію ДСНСників попросили електрики — аби впевнитись, що працювати у селі безпечно.

Піротехніки фото 4

Із сусідньої хати покурити під писк металошукачів вийшов пан Олексій. До великої війни він із дружиною жив у Балаклії, а тоді біля їхнього підʼїзду впав снаряд.

«Вікна повибивало, все понищило. Перебралися сюди. Людей тут мало — хто вмер, хто виїхав. Школу розбомбили», — сухо розповідає він.

Під лініями електромереж нічого не відбувається — поки що усе безпечно. Пан Олексій розчаровано докурює і повертається в дім.
Інший чоловік, у броніку з написом «ДСНС», спостерігає за роботою колег біля білої машини з помʼятим боком і заклеєними скотчем фарами. Новеньке авто, яке рятувальникам подарували партнери менш як рік тому, потрапило під обстріл. Команда, на щастя, у той момент перебувала трохи поодаль.

Піротехніки фото 5

Цією машиною кермує водій-сапер Олександр. Він має власний амулет на удачу — російський трофейний ніж. Здобув його після звільнення — і розмінування — Шевченкового на Харківщині. Носить його у кишеньці броніка і гордо показує тим, хто ще не бачив.

«У бік Купʼянська кидали багато чого. Самодєлки [саморобні боєприпаси, — TU] попадались. Що не можна перевозити — знищуємо на місці. Якщо хороше, ціле — віддаємо нашим військовим, вони за це дякують. Що можна перевозити більш-менш безпечно — вивозимо, вириваємо котлован, заливаємо тротилом. Міни ПОМ-3 — найбільш підлі й небезпечні. Їхні датчики за 10-13 метрів реагують на людський крок», — розповідає Олександр.

Піротехніки фото 6

Граната у люстрі, яка могла зреагувати на ввімкнення світла. «Пелюстка» у пралці. Небезпека чатує на людей, які прагнуть якнайшвидше повернутись у свій звільнений дім, звідусюди.

У ДСНС Олександр потрапив після повернення з війни на сході: мобілізували у 2014-му, а після року служби він підписав контракт ще на три роки. Коли чоловік повернувся додому без жодного розуміння, що робити далі, — став на облік у центр зайнятості. Так потрапив до надзвичайників: спочатку — водієм забезпечення, тоді — рятувальником-мотористом. А з великою війною запропонували перевчитись на сапера — і Олександр не вагався.

«Після війни легко — всі снаряди, уся зброя знайомі», — каже він.

Керівник відділення піротехнічних робіт (простіше — головний в їхній команді) Сергій Дудак такого «привілею» у досвіді не мав. Наймолодший серед колег, Сергій лише на початку великої війни закінчив університет цивільного захисту — і вже у вересні поїхав на свій перший виїзд.

Піротехніки фото 7

«Гракове у Чугуївському районі — найбільш забруднене село. Ми там щойно закінчили зачищати поле — на 450 метрах знешкодили 240 протитанкових мін, 5 протипіхотних розтяжок. У селі, за заявками, більше як 400 мін, близько 15 розтяжок. Багато “пелюсток” і гранат. У тому ж селі підірвався тракторист — нас одразу викликали. Ми вивозили його трактором з поля. Доїзду машиною взагалі не було, дорога розмита, десь чотири кілометри до нього бігли. Надали йому всю допомогу, та дорогою до лікарні він помер — мав відкриті переломи руки, ноги, осколкові поранення живота», — розповідає Сергій. І веде далі про тих, кому пощастило більше.

«У наших цивільних узагалі страху немає. Я бачив, як вони самі знімали розтяжки, виносили з лісу боєприпаси. Я приїжджаю, а в людини вже все у дворі лежить складене. Самі вчаться», — ділиться із захопленням.

Піротехніки фото 8

Історії про місцевих ходять поміж рятувальниками як легенди — ніхто вже не памʼятає імен і назв сіл, де це ставалося. Одна бабуся ходила збирати гриби у замінований ліс. На попередження ДСНСників про небезпеку пояснила: «Я сліпенька, то внучка уперед пускаю». В іншому селі чоловік, вийшовши на сході сонця на поріг будинку, угледів, як ворона несе у дзьобі міну-«пелюстку» і кладе до купи в його городі.

«У кожному селі, де були “пелюстки”, є двоє-троє людей, які мають інструменти для їхньої ловлі — великий держак, на ньому лопата або совок. Ходять по сусідах і збирають їх у купу, аби ніхто не наступив. А тоді вже викликають нас», — ділиться Сергій.
Не менше роботи було у фельдшерів — поїздки у щойно звільнені місцини досі згадують із болем.

Піротехніки фото 9

«В Ізюмі була жесть. Госпіталь через річку, переправою добиратись важко. Там була жінка, якій уламок поцілив у ногу, та почала загнивати. Ми змусили її звернутись до лікарні. Були лежачі онкохворі, які не отримували жодної допомоги. Був чоловік із катетером, якому треба було його промити. Людей шкода — серце розривається. Як тільки звільняли села, люди починали ходити навпростець і військовим показували коротку дорогу. Іноді підривалися разом з поводирем», — розповідає фельдшерка пані Лілія.
Писк металошукачів стихає. Волохів Яр чистий. Караван автівок на чолі з помʼятою білою машиною їде далі за заявками місцевих, які знайшли у своїх дворах і городах підозрілі шматки металу.

«Срач усюди, де вони є»

«Ця граната так красиво лежить, треба б подивитись, що там під нею», — у селі Іванівка надзвичайників зустрічає чоловік у військовій формі, який просить не називати його імені. На відміну від відчайдухів, які виносять міни голими руками і саморобними тримачами, він не ризикує — не перший рік у війську, розуміє можливі наслідки.

Граната акуратно підпирає бортик клумби біля воріт, і сапери обережно її совають. Усе чисто.

Чоловік веде далі і вказує на червоний гумовий мʼячик, втоптаний у землю. Показує ящик у підвалі: «Там лежать речі, яких я туди не клав».

Він лише сьогодні повернувся зі служби у кілька денну відпустку. Передусім — аби запевнитись, що сімʼя може безпечно їхати додому: під час окупації в їхньому будинку жили росіяни.

Піротехніки фото 10

Російський слід в Іванівці видно неозброєним оком: повалені дерева, зруйновані будинки, обстріляні церква і будинок культури. Навпроти дому військового росіяни мали штаб. Він каже по-змовницьки: «Подивіться відео, як наші витягали їх з підвалу».

Вже без посмішки пригадує, як важко було вивезти із села дружину: тоді, минулого червня, окупанти вже знали, хто мешкає у будинку. Наступного дня після її виїзду прийшли озброєні — шукати. Та дім з акуратними клумбами і виноградними лозами над ґанком уже стояв порожнім.

«Була тут російська баба, яка з тими орками куйовдилася. Казали, ордер їй якийсь у сільраді виписали на наш будинок», — сміється хазяйка дому пані Світлана з безглуздості дій окупантів, вказуючи саперам на кущ малини, в якому також могла залишитись вибухівка. Після місяців окупації жінку важко чимось приголомшити. Проте досі дивується: як самопроголошена господиня могла лишити в її хаті такий безлад?

Піротехніки фото 11

«Попереставляла мені всі меблі. Двір занедбала, за городом не доглядала. Капєц, як можна бути такими хазяївами. Срач всюди, де вони є», — зітхає пані Світлана. І додає, кидаючи оком на місце, яке колись було міцною собачою будкою: «Слава Богу, хоч собаку нашу не вбило. Прям всередину прилетіло».

У заростях малини, на щастя, нічого немає. Кремезний чоловік у військовій формі, вдвічі більший за керівника відділення піротехнічних робіт, міцно тисне ДСНСникам руки і каже: «Дякую, хлопці, за вашу роботу». Він досвідчений — тож усвідомлює її ціну.

Робота на роки

Поросла травою земля у селі Мосьпановому посічена глибокими ущелинами окопів — до минулого вересня тут проходила лінія фронту. Пані Людмила веде саперів навпростець до свого городу. Дорогою вона невдоволено розповідає, як мусила віддавати нашим військовим речі й постіль на їхні потреби.

«А тут росіяни нашого хлопця застрелили. Я простирадла їм виносила, накрити», — додає вона буденно, помахом вказуючи на яму біля дому.

Те, що злякало жінку в її городі, виявилось трубою від використаної некерованої ракети. Таку ж рятувальники знайшли у городі її сусідів — подружжя Володимира і Надії, які змогли виїхати з окупації. На їхньому сараї росіяни лишили красномовний напис: «Нє ходіть, єбану».

Піротехніки фото 12

Оце «Нє ходіть, єбану» тепер, коли росіян відігнали до кордону, — як дешева недоречна декорація. Та червоні таблички «Обережно. Заміновано» у полях і лісосмугах — наслідки тої ж біди, сповіщають про реальну загрозу.

«Ви не уявляєте, скільки нам це ще розгрібати», — кілька разів повторюють надзвичайники під час роботи.

Повторюють, бо досі розгрібають наслідки іншої великої війни. Того ж дня на узбіччі одного з сіл ДСНСники знаходять нерозірваний снаряд часів Другої світової.

Ліки від тривоги

«Швидка» стоїть над водоймою у Граковому — далі дороги немає. Сапери і поліція пішки йдуть за місцевим чоловіком, який запевнив, що бачив у лісі мішок «вогів» [осколкових боєприпасів, — TU]. Повернуться вони злими й змореними: чотири кілометри багнюкою виявляться марними. За годину блукань нічого, окрім спрацьованої розтяжки, сапери не знайдуть. Чоловік із татуюванням «Расія» на грудях (про це згодом розкажуть поліцейські, які давно тримають чоловіка у полі зору) лише розведе руками.

Піротехніки фото 13

«Куди б ми не приїхали після звільнення, найбільше мене вражали собаки. У тварин і місцевих людей однаковий погляд — багато безвиході. Вони кучкувались і ставали там, де були сліди від автівок — там, де гальмують машини і люди дають їм їжу», — пригадує пані Лілія.

Про роботу фельдшерка говорить мало. Лише повторює, що хлопці — «золоті, працьовиті, умнічки». По-материнськи хвилюється за кожного.

Жінка стоїть над водою і дивиться на качок. Пригадує, що там, у Центрі посеред високого лісу, люди постійно слідкують за відльотом і поверненням птахів. Не допускає тривожних думок, тому далі веде про птахів і собак. Є речі, які не змінюються, а птахи завжди повертаються додому — це допомагає зберігати спокій і кожного нового дня виїжджати у заміновані поля.

Як вам стаття?

Додати
до обраних
Поділитися
Як прокачати стресостійкість

Як прокачати стресостійкість

Як підвищити стресостійкість: поради для ефективного управління життєвими негараздами ✔️ Дізнайтеся як зміцнити свої ресурси для успішного подолання стресу ✅ Читати подробиці ➤ Блог OLX.ua.