• Укр
  • Рус

Тут лагодять найкрихкіше

36
Додати
до обраних
Поділитися

Як дніпровські медики забирають дітей у війни

Маріуполь, Лисичанськ, Краматорськ, Нікополь: за датами і топонімами в історіях хвороб можна відслідкувати, як рухалась лінія фронту. Дитяча обласна лікарня у Дніпрі від 2014-го приймає дітей з прифронтових територій і так званих сірих зон. Від початку великої війни вона працює понаднормово: медики рятують життя пацієнтів, витягають з-під дитячої шкіри метал і скло, допомагають жінкам народжувати під обстрілами і виходжують малюків, які зʼявилися на світ у підвалах і в окупації. 24-го лютого 2022-го головний лікар Олексій Власов наказав: приймати усіх. І відтоді жодна дитина чи дорослий, яких привозить «швидка», не залишаються без допомоги.

Олексій Власов лікар

Це — найбільша дитяча лікарня між зоною бойових дій і глибоким тилом, яка приймає дітей та батьків зі сходу і півдня країни. Від повномасштабного наступу тут прийняли 20% від загальної кількості поранених дітей. Звідси вперше відправили дитину на протезування за кордон. Вперше провели операцію з усунення фантомного болю після ампутації кінцівки.
За понад рік повномасштабної війни медзаклад полишили всього двоє-троє лікарів. Тут, як і всюди, люди тримають людей.

Ідеалісти

Сотні знімків у компʼютері головного лікаря легко могли би стати доказами воєнних злочинів росіян для суду в Гаазі. У кожному кадрі з картотеки, розфасованої по датах, — дитячі тіла на операційному столі: хімічний опік від фосфорної бомби, ампутація ноги після підриву на «пелюстці», зашиті рани.

Лікар клініки

«А це хлопчик з Курахового, — вказує на екран. — Він пішов на ставок поплавати, і поруч розірвалась бомба. Наші військові знайшли його випадково, коли проїжджали повз. Наклали джгут на поранену руку і відправили до нас. Вони урятували йому життя», — розповідає Олексій Власов. Історії про поранених дітей — буденні у цих стінах, втім у голосі лікаря багато жалю і тривоги.

24-го лютого 2022-го в просторому кабінеті лікаря зʼявилось розкладне ліжко — і не зникало наступні місяці. З його вікна видно будинок, з якого у січні 2023-го масово везли поранених. Під ним, внизу, — плетиво підземних приміщень. Лікарі довго не розуміли, навіщо у збудованій в радянські часи лікарні склади продуктів і медикаментів розмістили у підвалах і чому всі корпуси поєднані між собою підземними коридорами. Більше таких питань не виникає.

Лікарі

Перші вибухи у Дніпрі почули о четвертій ранку 24-го лютого. Вже о сьомій усі медпрацівники були на місцях. Олексій Власов наказав готувати лікарню до прийому поранених. Домовились працювати за будь-яких умов, поки це буде можливо. За наступний тиждень близько третини співробітників перебралися до лікарні разом із сімʼями. За два тижні підвали медзакладу переобладнали у палати. Аж до кінця літа 2022-го під час повітряної тривоги у цих підвалах оперували і приймали пологи (навіть робили кесарів розтин). Тут же облаштували блок для виходжування недоношених малят і дітей, які потребували штучної вентиляції легень. Завдяки цьому, радіє головний лікар, діти не почули жодного вибуху. Поки нагорі тривала війна, внизу хворі малі дивилися мультфільми на завбачливо поставлених телевізорах.

З початку минулого березня, коли усі оговтались від першого шоку, до лікарні стали звертатись фонди і окремі люди, які хотіли допомогти. Серед них був благодійний Фонд «Твоя опора», який підтримала компанія OLX.

Твоя опора

На початку головний лікар відмовляв невідомим йому організаціям — боявся натрапити на шахраїв. Але працівники Фонду виявилися наполегливими: вони надсилали головному лікарю звіти, показували, як уже допомогли понад сотні українських лікарень. До того ж це єдина українська організація, яка входить до Всесвітньої Федерації Серця (що є частиною Всесвітньої організації охорони здоров’я).

«Вони закрили дуже багато питань щодо обладнання для нашої лікарні. І, що важливо, завжди прислухались до думок і потреб лікарів. Це обладнання, яке ми отримали, — від найкращих виробників світу, європейських і американських. Ми замовляли його на перспективу, аби використовувати у післявоєнні часи», — розповідає Олексій Власов.

Обладнання лікарні

Так у лікарні зʼявилася апаратура для роботи хірургів, травматологів, анестезіологів, ендоскопістів — і, ймовірно, найкраще з можливих обладнань для палат.

Мислити і ухвалювати рішення на перспективу — стратегія, з якою Олексій прийшов на посаду головного лікаря у 2020-му. Тоді фінансування в лікарні було дуже обмежене, а пацієнти самі купляли необхідні препарати. Лікар зрозумів, що треба йти іншим шляхом, — і доєднався до проєкту USAID зі створення опікунської ради, до якої увійшли дніпровські меценати та громадські організації, які мали бажання допомагати. Через цю ж раду проходять перевірку усі фонди, аби лікарня не натрапила на шахраїв, які прагнуть заробити на жалісних фотографіях хворих дітей. У лікарні почалась перебудова: оптимізовувались операційні процеси, налагоджувалась тісніша співпраця з НСЗУ. У 2021 році лікарня увійшла до Програми Президента з реконструкції обласних закладів охорони здоров’я. Перший видимий наслідок цієї співпраці — глибокий котлован, що видніється посеред території лікарні. У січні 2022-го, за місяць до великої війни, тут почали будівництво нового корпусу. Але, з відомих причин, припинили. Лікарі впевнені, що після нашої перемоги корпус добудують.

Тут лагодять найкрихкіше

«Треба розуміти, що медицина — це така галузь, в яку скільки не інвестуй, ніколи не буде вдосталь. Це не тільки в нашій країні, така ситуація і в Ізраїлі, і в США. Обладнання постійно оновлюється, методики лікування — вдосконалюються. Ми не настільки багата країна, щоб можна було кожні 3-5 років оновлювати таку велику лікарню, як наша», — пояснює лікар.

Олексій має ідеалістичні погляди на роботу медиків. Каже: лікарів тримають складні випадки, з якими до того майже ніхто не працював, та бажання розвиватись. Цих можливостей у лікарні вистачає — на жаль. На щастя — діти зі складними історіями потрапляють у хороші руки до ідеалістів-професіоналів.

Дива і рутина

Першою дитиною, яку лікарня відправила на лікування у Штати, завдяки спільній державній евакуаційній програмі МОЗ і колегам-друзям з Гарвардської медичної школи, був хлопчик із Маріуполя. З батьком-рятувальником він ховався від обстрілів у будівлі ДСНС, коли туди влучила бомба. Ноги хлопця притисла залізобетонна плита перекриття. В маріупольській лікарні на той момент вже майже нікого не було. Хтось сказав їм: «Якщо хочете вижити, їдьте до Дніпра». Діватись було нікуди — батько обклав машину мішками з піском і виїхав.

Тут лагодять найкрихкіше фото 3

«Коли ми ввечері вийшли до приймального відділення — побачили як решето обстріляну машину: всі мішки були діряві, лобового скла не було. Вони вижили тільки дивом. Ми надали максимальну допомогу, яку тільки можна було зробити у нашій лікарні. Але ми бачили, що хлопчику потрібна інша сучасна методика та обладнання, якого в нас на той час не було.

Ми проконсультувались з американськими колегами, обговорили всі ризики. Американці запропонували доставити дитину до Бостона. Спочатку хлопця вивезли до Львова, там його забрала польська швидка і доправила у Польщу. Посол США в Польщі за чотири дні зробив візи для матері і для цього хлопчика. Американці прислали чартер, і вони вилетіли до Бостона.

Минув майже рік. Зараз хлопець ходить своїми ногами, у нього все добре. Вони задоволені результатами і реабілітацією, яку там провели. Після цього практично всі хворі проходили через нашу лікарню. Ми прийняли 20% від усіх постраждалих дітей в країні і найбільшу кількість дітей з мінно-вибуховими травмами, та тривалий час не могли цього афішувати», — розповідає головний лікар.

Твоя опора фото 2

У перші дні війни тут врятували ще двох маріупольських хлопців. Під час ракетної атаки хлопцям сильно пошкодило очі. Медики розуміли, що їх треба якнайшвидше відправити за кордон, аби врятувати їм зір. Усі необхідні документи підготували за лічені дні. Коли все було уже готово, хтось зі співробітників лікарні помітив, що з мамою хлопців теж відбувається щось не те. Виявилось, що усі ті дні жінка терпляче мовчала про скло в очах, яке завдавало їй сильного болю, бо не хотіла, аби медики витрачали на неї дорогоцінний час. Виявилось, що ще кілька днів зволікання могли вартувати дітям можливості бачити. Ця історія, як і в сімʼї рятувальника, має щасливий кінець: польський професор врятував три пари очей.

Тут лагодять найкрихкіше фото 4

Медиків не припиняє дивувати самопожертва заради дітей. У будинку №118 на Набережній Перемоги, який майже повністю знищила російська ракета, мешкали четверо співробітників обласної дитячої лікарні (вони, на щастя, не постраждали — проте всі залишилися без житла). Першу поранену сусідську дитину з будинку привезла одна зі співробітниць — сама поранена і шокована, вона одразу кинулась надавати першу допомогу постраждалій дівчинці у розгромленому дворі. А тоді — поклала її до своєї вцілілої автівки і повезла у рідну лікарню.

Це лише три історії з тисяч подібних: спочатку людину рятує диво, а потім його справу завершують досвід і буденна робота людей у білих халатах.

З вогню і кришталю

Тишу реанімації новонароджених порушують лише тихий гул обладнання і слабке крехтіння, що доноситься із пластикових боксів. За останній рік їхня кількість суттєво збільшилась — і не через демографічний ріст.

Пластикові бокси

У лікарні є спеціальна бригада, яка забирає малюків з Дружківки, Краматорська, Покровська. Розраховане на 17 ліжок відділення може приймати зараз до 30-ти дітей. За словами завідувачки відділення Оксани Капустіної, 75% з усіх недоношених дітей поспішають народитись раніше через стан здоровʼя мам. У час війни жінки з прифронтових територій не мають можливості нормально обстежуватись у лікарів, натомість щодня зазнають стресу через загрозу життю. Замість рекомендованих усіма світовими лікарями прогулянок просто неба і позитивних емоцій, вони вимушені перечікувати обстріли у холодних підвалах і сподіватись на те, що у пакунках гуманітарки будуть необхідні їм вітаміни і ліки.

За останній рік відділення працювало «як ніколи до того». Медпрацівники лікували вади розвитку, з якими не стикалися за увесь період своєї практики. Мали справу із запущеними внутрішньоутробними інфекціями, які призводили до сліпоти у дітей, вад серця, які не корегуються, порушень нервової системи.

Тут лагодять найкрихкіше фото 5

«Звісно, багато з цих патологій можна виявити ще на етапі вагітності, корегувати стан, народжувати в спеціальних умовах. Але ці жінки не мали такої розкоші під час війни», — пояснює Оксана Капустіна, поглядаючи на два бокси під фотолампами. Там лежать новонароджені близнюки.

Кілька годин тому тишу і крехтіння реанімації порушив стук милиць. Чоловік у військовій формі приходив подивитись на синів. Якби не поранення, новоспечений батько отримав би всього кілька днів відпустки, аби вперше побачити своїх дітей і знову повернутись на війну. Ці кілька днів — єдина розкіш, яку можуть дозволити собі наші військові.

Двоє його синів, як і більшість дітей тут, народились завчасно — і, до того ж, із генетичною хворобою. Через конфлікт з мамою по групі крові, у цих дітей високий рівень токсичної для мозку речовини — білірубіну. Синє світло від фототерапевтичних ламп над головами дітей цілодобово працює, аби привести кількість білірубіну в норму. Ці апарати — одні з тих, що передали лікарні волонтери і Фонд «Твоя опора», — уберегли малих від імовірної операції — замінного переливання крові.

Тут лагодять найкрихкіше фото 6

«На початок повномасштабної війни ми вже знали, як працює гуманітарна допомога, благодійники, волонтери, куди звертатись і що просити, як скоординувати. Ніхто не очікував війни, але вся допомога благодійників була використана раціонально. Люди несли в лікарню усе, що мали, — в таких страшних умовах батьки були забезпечені принаймні речами першої необхідності», — ділиться лікарка.

Навички розподіляти гуманітарку між пацієнтами і спілкуватись з фондами про обладнання лікарів ніхто не вчив. Втім, вони давно звикли робити більше, ніж думали, що можуть, — заради нових життів.
«З такими дітьми треба поводитись як із кришталевими вазами», — шепоче лікарка, спостерігаючи за двійнею.

Лікарка

Так і поводиться зі своєю місячною дочкою Варею молода мама Лілія. На другий день після народження у дівчинки почали закочуватись очі і її забрали в реанімацію. Виявилось — внутрішньоутробна інфекція.

«Ніхто не давав гарантій на одужання: за норми 30 одиниць інфекції у неї було чотири тисячі. Антибіотик кололи навмання — посів бактерії робиться пʼять днів. Врешті підібрали правильний антибіотик і почали потрохи реабілітуватися. Ми тут уже місяць. Ще трохи — і додому», — розповідає Лілія, заспокоюючи доньку, яка щойно прокинулась.

Тут лагодять найкрихкіше

Цей перший місяць материнства дався їй важко. Чоловіка Владислава відпустили з позицій на Донеччині всього на десять днів. Єдине, що її заспокоює, — нещодавно, після кількох поранень, чоловік перевівся з «нуля» на другі-треті лінії: «сказав, відчуває, що живим уже не вибереться». Їхня старша трирічна донька увесь цей час залишається зі своєю хрещеною — дітей до відділення не пускають, і Лілія дуже за нею сумує.

«Ще трохи — і додому», — повторює більше собі, ніж комусь — і про реанімацію, і про позиції на Донеччині.

Працювати з коліс

«Коли відбувається щось серйозне, ми готуємо додаткові бригади. Сюди стікаються медпрацівники ще до того, як привезуть перших хворих. Це абдомінальна хірургія, травматологія, опіки — аби працювати одразу з коліс», — розповідає завідувач відділення дитячої анестезіології Олег Варун. Зараз зона його відповідальності — простора операційна з холодним світлом — порожня. Та всі діти зі знімків у компʼютері головного лікаря проходили через цю чи подібні зали. Їх тут приймали разом із батьками, найчастіше — з опіками і мінно-вибуховими травмами.

Тут лагодять найкрихкіше фото 8

«Під час вибуху стається багато баротравм — за рахунок підвищеного тиску, особливо якщо вибух був всередині приміщення. Тиск підвищується і це діє на головний мозок, очі, органи слуху. Тут потрібна командна робота лікарів різних профілів і різних закладів: наприклад, дітей з порушеннями очей ми часто возили на операції у приватну клініку, яка на цьому спеціалізується. Функція нашої лікарні полягає ще і в тому, аби стабілізувати пацієнта, надати невідкладну допомогу і, за можливості, переводити на наступні етапи: Київ, Львів, Польща, Німеччина», — розповідає лікар.

Олег Варун каже: найважчим був день після ракетного обстрілу краматорського вокзалу, коли до них масово привозили дітей. І більше про це нічого не розповідає.

Зазвичай у лікарні проводять від 15 до 35 операцій на день, рекорд — 42. В операційній роботу лікарів і стан пацієнтів полегшує придбана фондом апаратура: наркозна станція, яка дозволяє проводити всі види штучної вентиляції легень під наркозом. Монітор глибини сну, що дає змогу контролювати глибину та констатувати правильність анестезії. Сучасний дефібрилятор — з кардіограмою та аналізом проведення процедури, який, на щастя, використовують не кожного дня. Система обігріву операційного столу, яка дозволяє підтримувати температурний режим пацієнта під час операції.

Тут лагодять найкрихкіше фото 8

«Ми виходили багатьох дітей. Наше відділення — це лише операційна. Та величезну роботу тут виконує анестезіологія інтенсивної терапії, тобто реанімація — виходжування після операції відбувається там, і від цього багато що залежить», — пояснює завідувач.

Поки родини оговтуються в післяопераційний період, лікарі намагаються допомогти їм не лише фізично, а й психологічно. Практично всі лікарі-педіатри і більшість медичних сестер пройшли курси психологічної допомоги від Національної служби охорони здоровʼя. Також у лікарні працюють чотири психологи, психотерапевт, а віднедавна — і лікар-психіатр. Головний лікар Олексій Власов зайнявся цим питанням, спостерігаючи, як шоковані батьки тримають біля себе торби з речами і лякаються звуку повітряної тривоги.

Тут лагодять найкрихкіше фото 9

«Тут кожен має свою трагедію. Хто виніс ноги і лишився живий і в кого діти вціліли — вже має щастя. Ми завжди усіх вислухаємо, але самі намагаємось не чіпати. Головне — забезпечити їх усім, чим можемо», — говорить завідувач відділення анестезіології Яків Дикенштейн. Сьогодні в його відділенні прооперували жінку, яку евакуювали з Бахмута.

Між лінією вогню і глибоким тилом люди шукають тимчасового прихистку — аби відійти від стресу, покластись на лікарів і хоча б ненадовго не турбуватись про виживання. Люди, які бачили найгірше, приходять до тих, котрі готові до всього. Як і всюди, тут люди тримають людей.

Як вам стаття?

Додати
до обраних
Поділитися
Як прокачати стресостійкість

Як прокачати стресостійкість

Як підвищити стресостійкість: поради для ефективного управління життєвими негараздами ✔️ Дізнайтеся як зміцнити свої ресурси для успішного подолання стресу ✅ Читати подробиці ➤ Блог OLX.ua.