Як не вигоріти під час пошуку роботи: лайфхаки від OLXЕкономіка України приймає удари, проте тримається – попри війну. За прогнозами Європейського банку реконструкції та розвитку і Нацбанку України, вторгнення росії призведе до скорочення економіки приблизно на 30% уже цього року. Обсяг вакансій теж скоротився в кілька разів. І це кардинально змінило ринок праці.
Як саме війна вплинула на попит, винагороду, умови працевлаштування «блакитних комірців»? Та які успішні рішення знаходять роботодавці, щоб подолати кризу? Про все це редакції блогу OLX розповіли експертки з пошуку та підбору персоналу.
Не тільки ЄС: в яких країнах шукають роботу українці під час війни
1. Вакансій бракує, пошукачів більше, а підхожих серед них – менше
На початку повномасштабного вторгнення ринок праці завмер. Багато компаній припинили діяльність – тимчасово або назавжди, безліч активів – виробництв, магазинів чи складів, знищені або окуповані російською армією.
Зараз, коли війна триває понад чотири місяці, активність роботодавців та кандидатів поступово відновлюється – хоча до показників 23 лютого, звичайно, ще далеко. Загалом, наголошують наші експертки, ринок праці зараз є ринком працедавця – тобто в дефіциті робочі місця, і конкуренція за них значно зросла. «Додаткове скорочення вакансій відбулося через евакуацію власників малого та середнього бізнесу», – додає Валентина Лук’яниця, директорка з рекрутингу агенції Archers.
Водночас це не означає, що знайти працівників зараз просто й швидко. «З одного боку, кандидати стали активнішими: вони відгукуються на всіх джоб-сайтах, пишуть на електронну пошту, в месенджери, знаходять рекрутерів у соцмережах, телефонують, – розповідає Валентина Лук’яниця. – З іншого – відсоток якісних відгуків значно знизився. Велика кількість кандидатів не читають текст вакансії: вимоги, зміст роботи. Інколи вони ігнорують навіть локацію чи мають нерелевантні посаді досвід і навички». Це відбувається через бажання якнайшвидше працевлаштуватися, бо багато людей втратили роботу і шукають будь-яку нову, щоб знову отримувати дохід.
2. Попит на «робочі руки» в критичних галузях
Повномасштабна війна боляче вдарила по економіці України, проте сила впливу відрізняється залежно від регіону та галузі. «Через бойові дії та тимчасову окупацію багато людей виїхало зі сходу та півдня на захід України, де відносно безпечніше та можливостей для роботи більше, – відзначає Оксана Абраменко, рекрутерка Львівської консалтингової групи. – Водночас у регіонах, де зменшується інтенсивність бойових дій або повітряних тривог, також починається відновлення ринку праці. Наприклад, у великі міста – як-от Київ, Одеса, Дніпро, Вінниця, Черкаси – повертаються мешканці, а відтак більшає і роботи, і пошукачів».
За словами експертів, попит на персонал зменшився насамперед у туризмі, фінансовій сфері (банки та страхові компанії), автомобільному бізнесі, видобутку сировини. А ще в сільському господарстві – на сході та півдні. «На заході відкритих вакансій в аграрній сфері також небагато, але в цьому регіоні – через те, що сезон уже розпочався та персонал здебільшого набрали», – уточнює Оксана Абраменко. Також, за даними Валентини Лук’яниці, суттєво знизився попит на послуги домашнього персоналу.
А от сектори комунальних послуг та виробництва за державним замовленням, відзначає експертка з Archers, активно працюють і зберігають робочі місця попри війну – адже є критичними для забезпечення життєдіяльності українців та обороноздатності держави.
Також серед галузей, які найбільше потребують лінійного персоналу, – торгівля, гуртова та ритейл. Насамперед – у секторі продуктів харчування і товарів повсякденного вжитку. На роботу запрошують продавців, касирів, комірників, вантажників, водіїв, охоронців тощо. Наприклад, Наталя Лаба, HR та засновниця рекрутингового агентства owLaba у Львові, отримала запрошення від проєкту «Офіс соціальної адаптації» – на роль тренера та рекрутера для жителів звільненої Бучі на Київщині. Тож навіть у місті, трагічно відомому на весь світ через звірства окупантів, відкриваються магазини з речами першої необхідності.
Галузь виробництва також відновлюється, насамперед – харчове, швейне, фармацевтичне та металообробка. За оцінками Оксани Абраменко, багато підприємств після простою вийшли на рівень залучення персоналу, що був до повномасштабної війни.
«Водночас можливості працевлаштування для переселенців дещо обмежені через різні види виробництва, поширені в регіонах. Наприклад, на сході переважають підприємства важкої промисловості та машинобудування, на заході – харчової та складального виробництва. Перехід можливий тільки за умови перекваліфікації, до чого не завжди готові працедавці, які мають великий вибір кандидатів із профільним досвідом», – розповідає Оксана.
Багато вакансій є в логістиці. Потрібен персонал для всього ланцюжка – від складальників / пакувальників до кур’єрів / водіїв. Зокрема, останнім Наталя Лаба радить звернути увагу на нову можливість – під час воєнного стану водії з посвідченнями категорії В мають право керувати транспортними засобами категорій С, С1. Відповідну постанову № 348 прийняли 22 березня 2022 року.
Також ринок праці поступово наповнюють вакансії на будівництві – зокрема, через потребу в тимчасовому житлі для українців, які втратили дах над головою, а також необхідність відновлення пошкоджених будинків, нежитлових споруд, доріг тощо.
Робота під час війни: де більше вакансій і що шукають кандидати
3. Відновлення в HoReCa та б’юті-сфері й деякі нові можливості
Після періоду значних збитків від ковідних обмежень на заході України відновлюється готельно-ресторанний бізнес. «Причому в різних сегментах, від преміального до недорогих закладів харчування та хостелів, – розповідає Оксана Абраменко. – Це відбувається через вимушене переселення українців у регіон». Тому багато пропозицій роботи мають, наприклад, кухарі, офіціанти, прибиральники, адміністратори.
За словами Наталі Лаби, в західному регіоні в травні-червні почалося значне пожвавлення в індустрії краси та здоров’я – салони запрошують на роботу майстрів із манікюру, перукарів, косметологів, масажистів тощо. У цій галузі експертка бачить можливості для перекваліфікації людей, що переїхали на захід.
Зокрема, Наталі відомі багато успішних кейсів з практики її роботи в соціальній сфері – вона є рекрутеркою проєкту з працевлаштування Work Service Lviv і тренеркою громадської платформи Graham Bell. «Наприклад, одна жінка приїхала до Львова з Маріуполя, де працювала в порту, і нині опановує професію майстра з манікюру. Також багато переселенців наразі проходять навчання на курсах масажистів», – ділиться експертка.
Цікава можливість є й для майстрів із хендмейду. «Наприклад, я маю багато запитів від організацій у Львові на проведення майстер-класів для дітей та дорослих. Їх організовують волонтери, а також працедавці, які прагнуть розважити дітей, поки їхні батьки на роботі», – відзначає Наталя Лаба.
Багато українців, які переїхали в безпечніші регіони та за кордон, зберегли роботу завдяки тому, що можуть працювати дистанційно. Така можливість зазвичай відсутня у «блакитних комірців». Проте є й винятки. Наприклад, Наталя Лаба відзначає, що зростає попит на працівників кол-центрів. «До повномасштабної війни вони працювали здебільшого оффлайн, а тепер дедалі частіше компанії пропонують консультувати клієнтів віддалено, з дому», – ділиться експертка.
До речі, під час війни виплатити винагороду за роботу іноді вдавалося і волонтерам. Наприклад, громадська платформа Graham Bell, де працює Наталя Лаба, залучала вимушених переселенців до ініціатив у Львові – сортувати ліки, плести сітки, виготовляти прості вироби для потреб ЗСУ. І за це учасники отримували фінансову підтримку.
4. Виїзд мільйонів кадрів за кордон
Крім переселення територією України, мільйони українців, точніше здебільшого – українок, евакуювалися за кордон. За даними ООН станом на 21 червня, за період повномасштабної війни виїхало понад 8 млн людей, 3,5 млн – оформили тимчасовий захист у європейських країнах, а понад 2,8 млн – вже повернулися.
До повномасштабної війни міграція була здебільшого маятниковою чи сезонною – люди їхали за кордон на роботу, а потім поверталися додому. Наразі ті, хто опинився в іншій країні, здебільшого не можуть назвати строків повернення – все залежить від перебігу й тривалості війни. Наприклад, за результатами квітневого опитування Центру Разумкова, 79% біженців планують повернутися в Україну після закінчення війни.
Та й портрет тих, хто виїхав, геть інший – це переважно не чоловіки, а жінки працездатного віку з дітьми. Проте здебільшого вони не можуть знайти роботу того самого рівня кваліфікації, що й на Батьківщині. Тож вимушені погоджуватися на пониження через мовний бар’єр, високу конкуренцію за робочі місця тощо.
«До того ж ринки праці країн, куди українці раніше їздили на заробітки, насамперед – Польща та Чехія, «заточені» та мають більше пропозицій саме для чоловіків. Наприклад, на виробництві, будівництві та у логістиці, – відзначає Оксана Абраменко. – Простіше було в окремих поодиноких випадках. Наприклад, коли наші компанії, що мають активи за кордоном (приміром, заводи в Польщі), запрошували робітниць-українок виїхати, працевлаштуватися та проживати там».
Із довгострокових ризиків такого тренду – не всі українці повернуться додому, якщо не матимуть базових умов для життя – щонайменше роботи, житла, садочків та шкіл для дітей. А після скасування воєнного стану до багатьох жінок із дітьми можуть приїхати їхні чоловіки. «Я спілкувалася з кандидатами, які до виїзду за кордон жили на сході, проте нині їм немає куди повертатися – їхні міста зруйновані. Вони вже вирішили починати будувати нове життя в іншій країні», – розповідає Оксана Абраменко.
«Водночас евакуація мільйонів українців, а як наслідок – дефіцит працівників у певних професіях і галузях, може привести до зростання заробітних плат тих, хто залишається в країні», – припускає Валентина Лук’яниця.
Як «блакитним комірцям» підготуватися до співбесіди (зокрема, під час війни): 12 складних запитань
5. Гнучкість, адаптивність та колаборації роботодавців
Трендом стає короткострокова зайнятість. Внутрішні переселенці часто шукають тимчасову роботу в новому регіоні. «Деякі компанії вагаються, адже не хочуть потім знову шукати, адаптувати, навчати персонал. Проте часто це не є проблемою, – розповідає Оксана Абраменко. – Наприклад, одна мережа магазинів взуття та одягу в західному регіоні набирає продавців. Кандидати з досвідом наймаються на роботу, проте попереджають, що повернуться додому, щойно там стане безпечніше. І компанію це влаштовує, адже вона має домовленість про повернення з-за кордону своїх штатних працівників». Така співпраця вигідна одразу трьом сторонам: переселенці мають дохід, працедавець – кадри, а люди за кордоном – з вищою ймовірністю повернуться в Україну, бо за ними зберігається робоче місце.
Гарний прикладом адаптивності – колаборації між роботодавцями. Коли одна компанія, що тимчасово зупинила діяльність, передає своїх працівників іншій, яка має вакансії. Наприклад, Оксана Абраменко пригадала випадок: директорка з персоналу виробника морозива повідомила HR-колег у чаті, що до початку літнього сезону компанія наймає людей, і запропонувала тимчасово працевлаштувати робітників тих підприємств, які перебувають у простої. Схожі ситуації були і в ритейлі – коли один магазин мусив тимчасово скорочувати персонал, а інший терміново потребував саме навчених працівників.
Гуртуються роботодавці і для інших цілей. «Наприклад, я знаю випадок, коли три компанії зі швейної галузі скооперувалися і провели спільне навчання персоналу, і в такий спосіб скоротили видатки, – розповідає Оксана. – А автомобільне підприємство домовилося про користування бомбосховищем із сусідніми виробництвами, бо їхнє укриття може вмістити тільки половину штатної чисельності персоналу».
Наталя Лаба розповіла про досвід бізнесу з сироваріння: підприємство релокувалося в Карпати, орендувало землю і частково здає її іншим підприємцям, наприклад, команді, що проводить місцеві екскурсії для дітей.
6. Нові акценти в системі винагороди
За даними наших експерток, фінансові очікування пошукачів у резюме здебільшого не змінилися. «Проте вже на співбесідах кандидати проявляють більше гнучкості та готові йти на поступки в оплаті праці. Усвідомлюють, що можливості компаній наразі обмежені», – зауважує Оксана Абраменко.
Загалом Наталя Лаба відзначає: зараз кандидатам важливо формулювати реалістичні фінансові очікування – роботодавці це цінують. «Такий підхід вбереже пошукачів від тривалих марних пошуків в умовах ринку, де в працедавців великий вибір, – пояснює експертка. – Проста формула для розрахунку суми, яку варто писати в резюме: прожитковий мінімум (вартість житла, харчування, проїзду та інших постійних платежів на місяць), помножений на два».
Зарплатні пропозиції компаній, які продовжують працювати, також загалом тримаються, а якщо скорочення й відбувалося – то на 10-15%. «Водночас ідеться насамперед саме про вартість робочого часу, – уточнює Оксана Абраменко. – Але оскільки тривалість робочого дня, наприклад, на заводах, у магазинах, ресторанах, подекуди довелося скоротити (через падіння попиту, комендантський час тощо) – то й доходи, відповідно, теж знизилися. Тобто «на руки» люди отримують дещо менше».
За словами експертки, щоб не звільняти персонал, компанії в умовах обмежених бюджетів вдаються до менш болючих заходів – наприклад, скорочують робочий час. Водночас Оксані відомі й випадки, коли компанії на 1,5 години скоротили тривалість зміни на виробництві, щоб працівники встигали повернутися додому до комендантської години, – але продовжили платити, як за всю.
А у певних категоріях працівників неможливість достатньо заробити диктують самі умови на ринку. «Наприклад, така ситуація у менеджерів з продажу, більшу частину винагороди яких зазвичай становлять проценти від реалізованих товарів / послуг, – розповідає Валентина Лук’яниця. – Також компанії, які зазнали найбільших фінансових втрат, скасовують премії та бонуси, мають заборгованість із оплати праці, практикують так звані “відпустки за власний рахунок” та змушені вдаватися до скорочень».
Щодо соціальних пакетів, для лінійного персоналу більшість умов збереглися – наприклад, розвозка та оплата харчування.
Крім того, з’явилися і нові актуальні опції. Наприклад, багато компаній протягом двох місяців оплачували працівникам та їхнім родинам переїзд до нового регіону та житло на перший час. «Зараз це не настільки поширене явище, бо вакансій із переселенням на захід менше – в містах уже бракує житла, а компаніям – фінансових запасів», – коментує Оксана Абраменко.
Як працювати й підтримувати команди під час війни: досвід Eldorado, ОККО, Meest та KFC
7. Безпека та добробут родин – у пріоритеті
Насамперед ідеться про фізичну безпеку людей: багато компаній подбали про релокацію підприємств із небезпечних територій.
Наталя Лаба наводить приклад зі швейним виробництвом, яке евакуювали з Харкова на захід разом із працівницями. І ця практика поширюватиметься. «Зокрема, в Україні з квітня запустили безоплатну платформу, щоб допомогти бізнесу релокуватися із “гарячих точок”, – відзначає експертка. – Десятки підприємств уже відновили роботу у нових місцях, сотні – подали заявки та перебувають на різних етапах процесу переведення».
Також актуальним стало питання – чи є на території компанії або поблизу бомбосховище, укриття. «До речі, це нова можливість для стартаперів – створювати правильні та зручні укриття, як це працює, наприклад, в Ізраїлі», – говорить експертка.
За словами Валентини Лук’яниці, працедавці навчають персонал нових правил – наприклад, як реагувати на повітряні тривоги. Компанії стали уважнішими до людей. «Уже на етапі підбору та адаптації керівники воліють знати, де саме проживають співробітники та як можна зв’язатися з їхніми родинами в разі необхідності, – ділиться експертка. – За потреби роботодавці організовують збір гуманітарної допомоги колегам. У кризових випадках – забезпечують тимчасовим житлом, оплачують або компенсують лікування, протезування, реабілітацію, інформаційну та юридичну підтримку». Загалом, за спостереженнями Валентини, комунікації з працівниками наразі є особливо дбайливими, емпатичними та етичними – зокрема, топменеджери та власники стають більш «видимими», частіше спілкуються з командами.
Роботодавці турбуються не тільки про фізичне, а й про психічне здоров’я працівників. «Наприклад, проводять заходи та запускають гарячі лінії із залученням психологів, щоб допомогти людям витримувати стрес, – розповідає Наталя Лаба. – А також мають попит на тренінги з надання невідкладної медичної допомоги». За словами експертки, такі заходи не є масовими, проте компанії, які піклуються про людей, мають більше шансів зберегти робочі руки – зокрема, щоб вони не поїхали за кордон.
Тренд часу – турбота не тільки про працівників, а й про їхні родини. «Наприклад, одна компанія, яка виготовляє матраци, релокувала на захід України разом із виробництвом понад 100 сімей працівників», – ділиться Оксана Абраменко.
8. Перемога України – спільна цінність компаній і працівників
Окрема категорія персоналу – працівники, що пішли боронити державу. Багато компаній забезпечують їх військовою амуніцією, зберігають робочі місця та виплати. Наприклад, до Наталі Лаби нещодавно звернувся ресторан із запитом знайти заміну мобілізованому адміністратору, проте уточнив, що посада тимчасова – чекають на повернення працівника.
Загалом під час війни працівники та компанії зміщують пріоритети. Цікавість роботи тимчасово відходить на другий план, насамперед важлива стабільність – факт працевлаштування та вчасної оплати. «І, безумовно, один із найактуальніших акцентів у бренді роботодавця – активна допомога Збройним силам України та волонтерство, – додає Валентина Лук’яниця. – Надихає, що зараз український бізнес звертає увагу на важливість згуртованої роботи команди: це вагомий внесок у економіку держави, а отже – наближає нас до перемоги».
